RSS

Популярное


Опрос

Был ли полезен сайт

Да
Нет

Емоційне життя Ісуса Христа

опубликовал: admin 25-02-2015 13:08

Емоційне життя Ісуса Христа

       Тема про людську природу Ісуса Христа не викликає до себе такої уваги як тема про Його Божественність. На перший погляд людська природа Ісуса Христа здається як саме собою розуміюче і так приймається, бо яка б не була Його сутність, але людиною Він точно був, так вважають багато богословів. В наш час не уділяється багато уваги людській природі Ісуса Христа так як Його Божественній природі, яка стала однією з головних тем у суперечках між фундаменталістами і модерністами. Бо питання які не викликають суперечок, зазвичай не обговорюються так інтенсивно як основні суперечливі предмети. Але в певні історичні періоди тема людської природи Ісуса грала в богословських дебатах не менш важливу роль, ніж Його Божественна природа; а особливо це відноситься до раннього періоду існування церкви. А в практичному плані з цією темою була пов’язана навіть велика небезпека для ортодоксального богослов’я.[1]

 

Тривога (Страх)

       Тривога – це неспокій, збентеження, викликані якимось побоюванням, страхом перед чимось, передчуттям неприємного, небезпечного, хвилювання, переживання, що порушують душевний спокій, метушня, переполох, умовний сигнал, що сповіщає про небезпеку, загрозу, бойова тривога.[2]

     Тоді промовляє до них: Обгорнена сумом (lupei`sqai) смертельним душа Моя! Залишіться тут, і попильнуйте зо Мною...  І, трохи далі пройшовши, упав Він долілиць, та молився й благав: Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене... Та проте, не як Я хочу, а як Ти...(Мт. 26: 38-39) 

    (lupei`sqai)бути сумним, душевно страдати, страдати від горя нещастя.[3]   

        В цій ситуації ми бачимо описання моменту Ісуса Христа коли Він мав сильне переживання, це переживання виявлялось у душевному стражданні, тривозі. Далі в тексті ми читаємо, що каплі поту падали як каплі крові з чола Господа, медики свідчать, що такі процеси в організмі людини відбувається в момент сильної душевної боротьби – агонії. Це явно показує на те, що Ісус Христос мав емоційне сильне переживання бо був людиною і обставини так складалися, що у той момент на Нього дуже сильно тиснув ворог душ людських і Він душевно страждав, мучився.

       Ми бачимо великі душевні муки Ісуса. Тепер Він був досконало впевнений у тому, що по переду Його чекає смерть. Тут Ісусу довелося винести саму важку боротьбу, щоб підчинити Свою волю волі Божій. Читаючи цю історію, людина не може не бачити палаючої реалії цієї боротьби. Це була боротьба кінець якої вирішував усе.[4]

       Я ж маю христитися хрищенням, і як Я мучуся, (sunevcomai ) поки те сповниться (Мр. 12:50)

       Sunevcomai – (мед-пасс. залог от sunevcw) – хворіти чим-небудь, страдати від чого - не будь,  мучитись, томитись, посвятити себе, бути захопленому. 

        Ісус Христос посвятив Себе на викупниць ку місію і Він не міг заспокоїтися поки її не виконає до кінця.  Учні не розуміли ще в той час цього – Господь повинен був взяти на Себе гріхи усього світу і таким хрещенням яким Він хрестився ніхто не міг христитися бо не було достойних і ця справа була лише Йому під силу і лише цю жертву Бог міг прийняти. Тому Господу було надзвичайно важко, бо Він у той час був людиною! І Його це мучило і Він тужився від цієї важкої місії, бо Він настроївся щоб  пройти до кінця. 

        Ми можемо зробити висновок, що Ісус Христос був людиною як і кожен із нас – Він переносив і мав відчуття як  у кожної людини – і коли Йому потрібно було брати на себе гріхи усього світу і Він знав, що навіть сам Отець у цей момент відвернеться від Нього – звичайно Ісус переживав як Йому цю місію виконати до кінця – Він тривожився бо для Нього який у той момент був людиною це відчуття було притаманне.

 

Печаль

        Печаль – те, що засмучує кого не будь, завдає комусь горя, журби.[5]

        Ісус же розжалобивсь (embrimwmevnos) знову в Собі, і до гробу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній налягав.(Ін. 11:38) 

        embrimwmevnos  - бути до глибини душі схвильованим, не байдужим.[6]

        Прийшовши до гробу Ісус знову розжалобився. Він жалкував бо був не задоволений невір’ям тих, хто виказував свої сумніви в Його силі і звинувачував Його в тому, що Він не запобіг смерті Лазаря. Він ніколи не розжалоблювався про Свої муки і страждання так як сумував про гріхи і безумства людей, і зокрема Єрусалиму.

       Розчулений риданнями людей і також сестер Лазаря і коли підійшли до гробу вони почали ще більше ридати і голосити ніж було до того, ці крики сильно торкнулись серця Господа яке було дуже чуйне.

      Деякі вважають, що розчулився в дусі бо бажаючи задовольнити бажання своїх друзів повинен був повернути Лазаря до цього гріховного не спокійного світу із стану спокою, в який він так не давно перейшов; для Марфи і Марії це була добра справа, а для Нього воно означало знову кинути в бурхливе море того хто ввійшов в тиху і безпечну гавань. Якби Лазаря залишили в спокої, то Христос скоро відвідав би його в потойбічному світі, але якщо воскресити його то це означало б залишити його і в скорому майбутньому розпрощатись з ним.

       Христос тужив бо зв’язав Себе людською природою і підзвітний смерті від якої Він збирався звільнити Лазаря. Він збурював Свій дух щоби приступити до Бога в молитві і принести її зі сильним голосінням( Євр. 5:7).[7]

      Він за днів тіла Свого з голосінням (kraugh`s)   великим та слізьми приніс був благання й молитви до Того, хто від смерти Його міг спасти, і був вислуханий за побожність Свою.  І хоч Сином Він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був. А вдосконалившися, Він для всіх, хто слухняний Йому, спричинився для вічного спасіння,  і від Бога був названий Первосвящеником за чином Мелхиседековим.(Євр. 5 :7-10) 

       kraugh`s)   - крик, голосіння, шум, ридання.

       Ми можемо зробити висновок з цього тексту проаналізувавши його герменевтично, що Ісус був людиною і мав великі емоції, бо Він принизив себе взявши на себе людське тіло з його обмеженими можливостями і також з його емоціями. Він був в цій ситуації до глибини душі схвильованим за своїх друзів і співчував їхньому горю і нещастю і намагався як найкраще їм зарадити і допомогти. Як притаманно усім людям співчувати за горем своїх друзів так само і Господь Ісус співчував – Він навіть співчував більше бо знав майбутнє і знав де Лазарю буде краще. Він плакав і ридав щиро бо емоції людські було Йому притаманними і Він нічого не міг з собою зробити – Він плакав, бо за природою у той момент був людиною але завжди з люблячим Господнім серцем яке завжди хоче найкращого для людини – яка є Його творивом.  

       Також коли Ісус молився то Його голосіння було почуте небесами, Він голосив бо мав потребу щоб Батько підтримав Його, Він голосив бо був людиною і Його переживання були дуже великими і емоції Його виливалися з Нього на поверхню у великому риданні і крикові душі до небес звідки була допомога!

 

Самотність

        Самотній – людина яка не має родини або не живе в ній, відірваний, ізольований.[8]

       А коло години дев'ятої скрикнув Ісус гучним голосом, кажучи: Елі, Елі, лама савахтані? цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув (ejgkatelivpes)  (Мт. 27:46)

      (ejgkatelivpes)  - 2 лице, однина від  (ejgkateleivpw) – залишати, покидати.[9]

        Слова Ісуса були на арамейській мові тому, що вони заслуговують особливої уваги, а також для того щоб показати як не правильно тлумачили їх Його вороги замінивши Ілі на Ілля. Він ці слова проголосив голосно. Це свідчить про те, що відчував мученицьку біль і страждання, бо у Нього залишалась сильно Його людська природа і що Його дух з великим прагненням протистояв цій протидії. Та обставина, що Христос був залишений Своїм Отцем, найбільше усугубляло Його страждання і викликало у Ньому найбільші муки. Про це Він виказався з вираженням найсильнішої скорботи. Він не сказав: „Чому Мене бичують?” І „Чому на Мене плюють?” І „Чому прибивають Мене до хреста?” Він навіть не сказав Своїм учням коли вони відвернулися від Нього „Чому ви мене залишили?” Але коли Його Отець залишив то Він скрикнув сильним голосом.[10]   

       Дійсно був такий момент у житті Ісуса Христа коли Він взяв на себе людське тіло і знизив Себе і був такий момент коли Ісус був залишений Сам, навіть Отець відвернувся від Нього бо у той момент Ісус на собі тримав гріхи усього світу а Отець святий і Він не міг не це навіть дивитись – о яка незбагненна глибина розуміння Господнього, Його любов є такою великою, що до кінця не вистачає розуміння щоб зрозуміти! Але Господь зробив це залишившись Сам – Він був одинокий  але це було потрібно і Він це переніс – Слава Йому за це! Бо Бог ніколи не є одинокий але Ісус взявши людське тіло знизив Себе і був у певний момент одинокий щоб спасти нас! Він був людиною і це Він зробив ради нас!

 

Гнів

       Гнів – почуття сильного обурення, стан нервового збудження, роздратування.[11]

       І споглянув Він із гнівом (o]rgh ) на них, засмучений закам'янілістю їхніх сердець, і сказав чоловікові: Простягни свою руку! І той простяг, і рука йому стала здорова! (Мр.3:5)

       (o]rgh ) – гнів, роздратування, кара, помста[12] 

        Коли фарисеї проти стали світлу, Ісус оплакував їхню впертість, Він подивився на них з гнівом, сумуючи про стан їхніх сердець. Гріх на який Він звернув Свою увагу заключався у твердості їхніх сердець і їх нечуйності до явних чуд Ісуса і їх рішучості протистояти власному не віруванні. Ми чуємо, що сказано не правильно, і бачимо, що зроблено погано, а Христос дивиться на гіркий корінь серця – Він розгрівався. Бо їх було так багато, і вони розташувалися таким чином, що оточили Його зі всіх сторін. Його гнів напевно відобразився на Його лиці. Гнів Христа подібно Божому гніву, виливається не якимсь внутрішнім розладом, а грубою провокацією за нашого боку. Гріх грішників не угодний Ісусу, і ось так можна гнівитися не грішачи при цьому – гнівиться на гріх як Христос і ні на що інше.[13]

       Ми можемо зробити висновок, що Ісус також гнівався але при цьому Він не грішив бо гнівався на гріх людей, що є природною реакцією Бога на непослух людини, але при цьому ми можемо відмітити, що Ісус був у той момент у людському тілі і Йому були притаманні людські емоції і зокрема – гнів!

 

Радість

        Радість – почуття задоволення, втіхи, приємності, жити задоволенням, дуже охоче.[14]

       Того часу Ісус звеселився(hjgallivasato) був Духом Святим і промовив: Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби! (Лк. 10:21)

       Hjgallivasato – (имперфект від  ajgalliavw) – радіти, бути у захваті.[15]

       Христос возносив величну подяку Своєму Отцю за те, що Він використовує для такого почесного служіння таких простих людей, якими були Його учні. Лука особливо відзначає той час коли Ісус зрадів – радувався, і правильно робить, тому, що у Христа Мужа скорботи, таких годин радості було не багато. В той час коли Він побачив сатану, який падав з неба, і почув про добрі успіхи Своїх послідовників, і в той час Він радувався. Відмітимо, що ні що не радує серце Господа так, як успіх Євангелія і його перемога над сатаною, яка отримується при навернені душ до Христа. Радість Христа була справжньою радістю внутрішній, Він возрадувався внутрішньо духом. Однак ця радість подібна глибоким водам, не робила шуму, це була радість в яку не міг вмішатися чужий. Перш ніж звернутися з подякою до Свого Отця, Христос возрадувався, бо вдячна хвала – це істина мова святої радості, так же як свята радість – корінь і джерело вдячної хвали.[16]

      Отже, ми можемо зробити висновок, що Ісус Христос коли був на землі Він мав емоції і вони були притаманними для усього Його життя на землі – Він турбувався коли на це були причини, Він сумував коли люди своїм невір’ям Його до цього доводили, Він був одиноким коли Його не приймали, Він гнівався коли Господні справи спаплюжили і займались не тім чим потрібно ті котрі повинні були вести за собою народ і навчати їх доріг Господніх, Він також радів коли були позитивні підстави для цього, бо Його місія мала великі успіхи і учні підхопили Його справу і розширили до краю землі! Отже нас Господь Ісус Христос коли знизив Себе взявши людське тіло мав повноцінні емоції як у кожної людини але вони ніколи не виходили за рамки недозволенності і гріховності бо Господь є святий! І Він може нас зрозуміти усі наші обставини життєві і допомогти бо сам пережив те, що ми переживаємо отож прийдімо до Нього завжди з нашими проблемами і переживаннями а також успіхами, бо Він завжди нас підтримає і порадується за нас – Він нас Господь!

 

                                                                План на тему:

„Негативні емоції Ісуса Христа які згадуються в Писанні – вони були на добро чи ні?”

                                                                           Страх

- Чи Ісус Христос у Своєму земному житті боявся когось чи чогось?

- (Мт. 26:38-39)

- Обговорити цей текст Писання – в кого які думки на рахунок цього?

- Чи боявся Ісус смерті?

- Чи боявся Ісус диявола?

- Ілюстрація про страх перед висотою – задати запитання чи є у вашому житті страхи?

 - Які вони у чому заключаються?

- Запитати як Ісус переміг цей страх який перед Ним стояв?

- Розповісти практичні кроки переможного життя від страхів які заключаються у тому щоби мати тісні стосунки з Господом і Він захистить від будь – яких страхів як Він підтримав Ісуса і Він переміг цей страх який Він мав у Гефсиманському саду.

- Запитати чи використовує хтось у власному житті таку стратегію щоб перемагати страхи – хай поділяться практично!

                                                                        Гнів

-         Запитати чи хто пам’ятає в Писанні місця де Ісус гнівався?

-         (Мр 11:15)  -   Ілюстрація про гнів справедливий у власному житті.

-         Запитати як хто розуміє цей текст?

-         Чи Його гнів був правильним чи ні?

-         Чи можемо ми гніватись і при цьому не грішити? Доказати це Писанням.

Застосування істини:  У нашому житті можуть бути негативні емоції – ми можемо гніватись коли наш ближній наприклад робить гріх – але при цьому ми повинні гніваючись зробити усе, що від нас залежить щоби ближній виправився і більше не грішив, а не практикувати наш гнів розвиваючи його до негативних наслідків які зашкодять і нам і ближньому.  

 

                                                               План на тему:

                     „Позитивні емоції Ісуса Христа – це видумка чи правда?”

                                                                      Радість

-         Чи Ісус радувався у житті?

-         (Лк. 10:21)

-          Як хто з вас уявляє собі Бога?

-         Ілюстрація Бог – суворий дідусь

-         Чи ви у своєму житті часто радуєтесь ?

-         Чи є у вас підстави щоб радіти?

-         Розповісти які підстави були у Ісуса щоб радіти!

-         Ілюстрація як Ісус був на весіллі в Кані Галілейській

-         Зробити закінчення, що Ісус Христос у житті земному мав багато моментів у житті щоб радіти – це була невід’ємна частина Його життя – радість. У Нього для цього були вагомі підстави, бо Він жив у постійній гармонії з Отцем!

-         Задати запитання хто з присутніх має хороші відносини з Богом?

-         Чи варто розвивати відносини з Богом?

-         Як це можна добре робити?

-         На основі земного життя Ісуса показати як Він спілкувався з Отцем і як виконував Його волю – на яку жертву Він пішов щоб догодити Отцеві!

-         Застосування істини: Радість – це здатність яку в нас заложив Бог.

-         Він хоче щоб ми були завжди радісними і жили з позитивними емоціями як Він!

Бібліографія:

 

1. Миллард Єриксон. Христианское Богословие. Санкт – Петербург: Санкт – Петербургский христианский университет,1999.

 

2. Бусел. Великий тлумачний словник сучасної української мови. Київ: Перун, 2004.

 

3. Библейская кафедра. Греческо – русский словарь Нового Завета. Санкт – Петербург: Санкт – Петербургский христианский университет,1995.

 

4. Уильям Баркли. Толкование Евангелия от Матфея Том 2. Всемирный союз баптистов. 1986.

 

5. Метью Генри. Толкование на  книги Нового Завета. 2001.


[1] Миллард Єрик сон. Христианское Богословие. Санкт – Петербург: Санкт – Петербургский христианский университет,1999. ст. 600.

[2] Бусел. Великий тлумачний словник сучасної української мови. Київ: Перун, 2004.

[3] Библейская кафедра. Греческо – русский словарь Нового Завета. Санкт – Петербург: Санкт – Петербургский христианский университет,1995.

[4] Уильям Баркли. Толкование Евангелия от Матфея Том 2. Всемирный союз баптистов. 1986. ст. 387-388.

[5] Бусел. Великий тлумачний словник сучасної української мови. Київ: Перун, 2004.

[6] Библейская кафедра. Греческо – русский словарь Нового Завета. Санкт – Петербург: Санкт – Петербургский христианский университет,1995.

[7] Метью Генри. Толкование на  книги Нового Завета. 2001

[8] Бусел. Великий тлумачний словник сучасної української мови. Київ: Перун, 2004.

[9] Библейская кафедра. Греческо – русский словарь Нового Завета. Санкт – Петербург: Санкт – Петербургский христианский университет,1995.

[10] Метью Генри. Толкование на  книги Нового Завета. 2001

[11] Бусел. Великий тлумачний словник сучасної української мови. Київ: Перун, 2004.

[12] Библейская кафедра. Греческо – русский словарь Нового Завета. Санкт – Петербург: Санкт – Петербургский христианский университет,1995.

[13] Метью Генри. Толкование на  книги Нового Завета. 2001

[14] Бусел. Великий тлумачний словник сучасної української мови. Київ: Перун, 2004.

[15] Библейская кафедра. Греческо – русский словарь Нового Завета. Санкт – Петербург: Санкт – Петербургский христианский университет,1995. 

[16] Метью Генри. Толкование на  книги Нового Завета. 2001

 

Київська Богословська Семінарія

Ця робота виконана

Колесником Віталієм


Sitemap Sitemap